Володимир Зеленський і «дух України» — «Персони року» 2022 за версією TIME


Представники Офісу Президента зателефонували у суботу ввечері: будьте готові завтра вирушати, сказав помічник, і візьміть зубну щітку. Жодними деталями щодо пункту призначення або маршруту не поділилися, але здогадатися було нескладно. Щойно два дні до того, на двісті шістдесятий день вторгнення в Україну, росіяни відступили з міста Херсон. Це був єдиний обласний центр, який їм вдалося захопити від початку повномасштабної війни у лютому, і Кремль пообіцяв, що місто назавжди залишиться частиною Росії. Тепер Херсон визволили, а Володимир Зеленський хотів потрапити туди якомога швидше.

Охоронці закликали його почекати. Росіяни знищили інфраструктуру міста, залишивши його без води, електроенергії та тепла. Околиці були всіяні мінами. В адміністративних будівлях встановлено розтяжки. На трасі до Херсона вибухом зруйновано міст, що унеможливлювало проїзд. Утікаючи, росіяни могли залишити агентів і диверсантів, які би спробували влаштувати засідку на президентську колону, вбити Зеленського чи взяти його в заручники. На центральній площі, де зібрався натовп, щоб відсвяткувати визволення міста, не було можливості убезпечити його від попадання російської артилерії.

Zelensky aboard the presidential train between Kyiv and Kherson on Nov. 14.

Maxim Dondyuk for TIME

«Моя охорона була на всі сто відсотків проти», — сказав мені президент під час поїздки. «Вони це важко сприйняли. Вони майже нічого не можуть контролювати в регіоні, який щойно деокупували. Тож це великий ризик і з мого боку трохи необачний».

Тоді навіщо так чинити? Від початку вторгнення мета Росії полягала в тому, щоб убити або схопити Зеленського й обезголовити його уряд. Навіщо давати їм такий шанс? Очевидною причиною була інформаційна війна, яка стала фахом Зеленського. В’їхавши в місто, яке Владімір Путін дотепер вважав своїм, лідер України знищить історії про завоювання та імперську славу, яку російські пропагандисти місяцями використовували для виправдання війни. Візит Зеленського поглибив би приниження, пов’язане з відступом Росії й зміцнив би українську волю, щоб пережити зиму.

Але він не назвав це причиною поїздки. «Це — люди», — сказав він мені під час двогодинного інтерв’ю, поки його особистий потяг їхав через країну. «Дев’ять місяців вони провели під окупацією, без світла, без будь-чого. Так, у них ейфорія протягом двох днів після повернення до України. Але ті два дні минули». Незабаром відкриється довгий шлях до одужання й чимало його громадян прагнутимуть повернутися до нормального життя значно швидше, ніж це може забезпечити держава. «Вони зараз впадуть у відчай і їм буде дуже важко», — пояснив Зеленський. «На мій погляд, це мій обов’язок поїхати туди і показати їм, що Україна повернулася, що вона їх підтримує. Можливо, це дасть їм достатньо сил, щоб протримати ще кілька днів. Але я не певен. Я не марю такими ілюзіями».

Місцем нашої зустрічі для поїздки була територія пожежної частини: коли ми з фотографом приїхали туди наступного вечора, в тій частині центрального Києва не було електрики. З початку жовтня російські ракети пошкодили або знищили більшу частину української електромережі, щоб зробити зиму якомога болючішою для цивільного населення. Люди, які вигулювали собак, освітлювати тротуари телефонами. Навіть центральний ринок був у темряві, хоча продавці все ще торгували всередині свіжими фруктами та сиром, маринованими огірками та копченою свинячою грудинкою при світлі електричних ліхтарів. Тягнучи повз них бронежилети і шоломи, ми не могли не купити щось у дорогу. «Візьміть якусь їжу», — попередив текстовим повідомлення один із помічників Зеленського. «Ці поїздки, як правило, не надто добре організовані».

Так і не скажеш, побачивши чорний мікроавтобус, що приїхав нас підібрати, як було домовлено, рівно о 19:30 і провіз нас через блокпости, які оточують урядовий квартал. Місцевість була мені знайомою від початку вторгнення. Протягом дев’яти місяців команда Зеленського дозволяла мені проводити тут більшу частину мого часу, працювати в президентському комплексі та писати про те, як вони переживають війну і як вона їх змінила — і його самого. Через відсутність світла будівля наганяла страх. Із захованих серед дерев дотів визирали солдати, а у вікнах Зеленського на четвертому поверсі мерехтіли промені ліхтариків. «У вас є документи зі собою?» — запитав один із охоронців. — «Добре, тоді ми знатимемо, як позначити твою могилу, якщо ти відстанеш від колони». Від цього жарту його колеги ледь не луснули від сміху.

A crowd gathers during Zelensky's visit to the liberated city of Kherson on Nov. 14. (Maxim Dondyuk for TIME)

A crowd gathers during Zelensky’s visit to the liberated city of Kherson on Nov. 14.

Maxim Dondyuk for TIME

Тієї ночі президентський потяг близько дев’яти годин їхав із півночі на південь України. Більшість купе зайняли охоронці, які поклали автомати на багажні полиці, закинули ноги догори й дивилися фільми на телефонах. Ніколи раніше їм не доводилося бачити журналістів у цьому потязі й у них було одне-єдине прохання: не фотографувати особистий вагон Зеленського. «Якщо росіяни його знайдуть, то це пряме попадання», — пояснив один із них.

Від початку вторгнення повітряних рух над Україною обмежений винищувачами, безпілотниками, бомбардувальниками та крилатими ракетами. Поїзд став основним транспортом президента на дальні відстані. Ззовні вагон годі відрізнити від звичайного вагону. Всередині мої очікування щодо високотехнологічного командного центру або бодай добре дібраного бару, не виправдалися. Інтернету не було, а зручності —

скромні. У вагоні першого класу потягу Amtrak значно більше місця.

Але Зеленський каже, що поїзд йому подобається. Він має час на читання і це нагадує йому дитинство. Коли він був дитиною, його батько працював адміністративним керівником на мідних копальнях Монголії, й поїздка тривала вісім днів залізницею з їхнього рідного Кривого Рогу в центральній Україні, через Росію й Сибір. З теплотою він згадує ті подорожі: за вікном чималі простори радянської імперії, склянки чаю, які подавали в металевих підстаканниках із тисненим серпом і молотом. Одна з багатьох іроній скрутного становища Зеленський у тому, що він виріс у імперії, відродження якої тепер намагається зупинити.

Більшу частину свого життя він відчував ностальгію за культурою та історією, яку Україна поділяла з Росією. «Були чудові радянські комедії», — сказав мені Зеленський. Серед героїв його дитинства — кінорежисер Леонід Гайдай, чиї роботи піддавалися жорсткій цензурі, однак були милими і часто смішними; в одній ішлося про те, як Іван Грозний міняється місцем проживання з управителем радянського будинку. «Це класика мого покоління, яку я зараз не можу дивитися» — каже Президент. «Мене від них нудить». Спогади про юність тепер забарвлені звірствами, які російські війська вчинили цього року в ім’я імперських амбіцій Москви.

У квітні, менш ніж за два місяці після вторгнення, Зеленський сказав мені, що постарів і змінився «від усієї цієї мудрості, якої я ніколи не хотів». Тепер, через півроку, перевтілення стали сильнішими. Помічники, які колись вбачали в ньому несерйозність, тепер хвалять його міцність. Випади, які колись могли засмутити, тепер не викликають нічого, крім знизування плечима. Деякі союзники сумують за старим Зеленським, жартівником із хлоп’ячою посмішкою. Але вони розуміють, що тепер йому потрібно бути іншим, набагато жорсткішим, не відволікатись ні на що, інакше його країна може не вижити.

The President meets with military advisers in a hidden bomb-proof bunker near the front lines in Kherson on Nov. 14. (Maxim Dondyuk for TIME)

The President meets with military advisers in a hidden bomb-proof bunker near the front lines in Kherson on Nov. 14.

Maxim Dondyuk for TIME


Рано-вранці потяг зупинився у промисловому районі Миколаївської області, де нас чекала колона мікроавтобусів і позашляховиків, щоб відвезти до Херсона. Невдовзі обабіч шосе стали видніти заподіяні війною руйнування: автобусні зупинки, посічені осколками, похилені каркаси розбомблених будівель, сімейний ресторан у формі замку, який виглядав наче його розстріляли з кулемета. Пошкодження навколо Миколаєва були гіршими, ніж у більшій частині країни, адже саме тут українцям у березні вдалося зупинити наступ росіян із півдня.

Коли ми приїхали, то на центральній площі Херсона чекало з десяток чиновників, міністрів, генералів. Вони позували і робили селфі на тлі графіті на фасаді облради: «Слава Збройним силам України! Слава героям!» Даша Зарівна, одна з помічниць Зеленського, виросла в Херсоні й, дивлячись на українські прапори, що майорять над площею, ледь не розплакалася. «Я боялася, що більше ніколи не побачу це місце», — сказала вона мені. «І ось ми тут».

Перший вибух пролунав через кілька хвилин. Усі завмерли, видивляючись у небі снаряд, який би падав дугою. Потім пролунав іще один вибух, ближче, ніж перший. Хтось сказав, що це вихідний артилерійський вогонь, що було радше оптимістичним припущенням. Росіяни відступили на лівий берег Дніпра, приблизно на милю. Вибухи продовжували лунати, але Зеленського, схоже, не турбували. Як завжди, він відмовився одягнути каску й бронежилет.

An evacuating family in their car, with a sign that reads “children”. (Maxim Dondyuk)

An evacuating family in their car, with a sign that reads “children”.

Maxim Dondyuk

A soldier observes the destruction caused by an airstrike in Kharkiv. (Maxim Dondyuk)

A soldier observes the destruction caused by an airstrike in Kharkiv.

Maxim Dondyuk

На краю площі військові встановили Starlink, підключивши його супутникову антену до дизельного генератора. Президент дістав телефон і запитав пароль до Wi-Fi. Більшість людей довкола президента були озброєні автоматами. Це була його зброя, остання модель iPhone, яку Зеленський використовував для ведення найбільшої війни в інформаційній ері. Його вміння звертатися до світу через цей телефон — у його нічних промовах у соціальних мережах, у його нескінченних дзвінках іноземним лідерам і прихильникам — було таким само критичним, як кількість танків у його армії.

Зеленський долучився до участі у Всесвітньому економічному форумі в Давосі та саміті НАТО в Мадриді. Він давав інтерв’ю ведучим ток-шоу й журналістам і проводив зустрічі наживо зі студентами Стенфордського, Гарвардського та Єйльського університетів. Він використовував славу зірок індустрії розваг, щоб заручитися міжнародною підтримкою. Джессіка Честейн і Бен Стіллер відвідали його укріплений комплекс. Лев Шрайбер погодився стати амбасадором офіційної фандрайзингової платформи України. Шон Пенн привіз до Києва свого «Оскара» і залишив його Зеленському. Одного разу Зеленський дозволив групі техніків створити 3D-голограму його подоби, яку згодом демонстрували на конференціях по цілій Європі. «Наш принцип — простий, — каже Андрій Єрмак, глава Офісу президента, — якщо ми втратимо зосередженість, то опинимося в небезпеці». Увага світу слугує щитом.

Ефект створював свого роду віртуальну всюдисущність, яка іноді втомлювала деяких співгромадян Зеленського. «Ми завжди шукаємо нові формати», — каже Кирило Тимошенко, радник Президента, який відповідає за телевізійний марафон новин, який транслює послання Зеленського в українські домівки. «Рано чи пізно люди втомлюються від потоку новин, — додає він, — починають відходити».

Визволення Херсона дало нації нечасту нагоду для святкування. У центрі площі зібрався натовп, хтось вигукнув: «Слава Україні!». У відповідь пролунав хор переважно жіночих голосів: «Героям слава!». На подив Служби безпеки, Зеленський підійшов до них привітатися, й натовп ринув йому назустріч. Позаду напирали репортери, затиснувши президента в кільце, яке не могла контролювати служба безпеки. Очі одного військового, який стояв спиною до Президента, були сповнені жаху, коли він уважно роздивлявся обличчя в натовпі. Зеленський усміхнувся й помахав рукою. «Як ви? — сказав він, — з вами все гаразд?»

Top row: a wounded soldier at a hospital in the Donbas region in May; inside a bomb shelter beneath a children’s hospital in the first days of the invasion. Bottom row: exhuming mass graves near Izyum in September; Ukrainian soldiers in the Donetsk region in April. (Maxim Dondyuk)

Top row: a wounded soldier at a hospital in the Donbas region in May; inside a bomb shelter beneath a children’s hospital in the first days of the invasion. Bottom row: exhuming mass graves near Izyum in September; Ukrainian soldiers in the Donetsk region in April.

Maxim Dondyuk

Успіх Володимира Зеленського як лідера під час війни спирається на факт, що мужність заразна. Вона поширилася серед політичного керівництва України в перші дні вторгнення, коли всім стало ясно, що Президент нікуди не поїде. Якщо це здається природним для лідера у час кризи, то подумайте про історичні прецеденти. Лише шість місяців до того президент Афганістану Ашраф Гані — набагато досвідченіший лідер, ніж Зеленський — втік зі своєї столиці, коли наближалися сили Талібану. В 2014 році попередник Зеленського, Віктор Янукович, утік із Києва, коли протестувальники сходилися до його резиденції; він сьогодні живе в Росії. На початку Другої світової війни лідери Албанії, Бельгії, Чехословаччини, Греції, Польщі, Нідерландів, Норвегії та Югославії втекли перед наступом німецького Вермахту та жили під час війни в екзилі.

У біографії Зеленського було небагато моментів, що давали би підстави очікувати від нього готовності встояти і боротися. Він ніколи не служив у війську і не виявляв особливого зацікавлення до цих справ. Він обіймав посаду президента допіру від квітня 2019 року. Його професійні інстинкти походять із життя актора на сцені, фахівця з імпровізаційної комедії та продюсера в кіноіндустрії.

Виявилося, що такий досвід має свої переваги. Зеленський адаптувався, навчений не впадати в розпач під тиском. Він умів читати натовп і реагувати на настрої та очікування. Тепер його аудиторією стала значна частина світу та вся Україна. Він вирішив не підвести їх. Його рішення залишитися на території адміністрації президента попри можливе вбивство слугувало прикладом, оскільки його підлеглим стало складніше втекти. «Хто втік, той зрадник», — заявив депутатам спікер українського парламенту Руслан Стефанчук через кілька годин після початку вторгнення.

Замість того, щоб утікати і рятувати своє життя, багато українців узяли до рук будь-яку зброю, яка знайшлася, і кинулися захищати свої міста від загарбників, озброєних танками та ударними гелікоптерами. «Військова теорія не бере до уваги пересічних чуваків у спортивних штанах і з мисливськими рушницями», — сказав Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний, описуючи оборону Києва в перші тижні вторгнення.

Яку роль зіграв Зеленський у цьому захисті? У перші години вторгнення президентові повідомили, що Росія намагається перекинути тисячі військових до воріт Києва на військових вантажних літаках, і він віддав наказ будь-якою ціною зупинити посадку цих літаків. Один із його радників, Михайло Подоляк, ніколи не бачив свого шефа такий розлюченим. «Він віддавав найсуворіші накази: жодного милосердя. Використовуйте всю доступну зброю».

A dead body near the entrance of a home in Bucha after intense fighting between Ukrainian and Russian troops. (Maxim Dondyuk)

A dead body near the entrance of a home in Bucha after intense fighting between Ukrainian and Russian troops.

Maxim Dondyuk

Firefighters clear debris from the Kharkiv Regional Council building which was damaged by an airstrike. (Maxim Dondyuk)

Firefighters clear debris from the Kharkiv Regional Council building which was damaged by an airstrike.

Maxim Dondyuk

Але Збройним силам України не знадобилося особливого дозволу для оборони аеропорту, куди прямували російські літаки. Машину опору в Україні вже запустили, і нею керував не Зеленський. Він місяцями применшував ризик повномасштабного вторгнення, хоча розвідувальні служби США попереджали, що воно неминуче. Коли воно почалося, він дав своїм генералам свободу керувати на полі бою, а сам натомість зосередився на тому вимірі війни, де міг бути найефективнішим: переконати світ, що Україна має перемогти будь-якою ціною. «Доведіть, що ви з нами», — сказав він у своїй промові в Європейському парламенті в перший тиждень вторгнення. «Доведіть, що ви нас не відпускаєте. Доведіть, що ви дійсно європейці і тоді життя переможе смерть, а світло — темряву».

Від центральної площі Херсона президентська колона рушила з міста, зупиняючись дорогою, щоб вшанувати і привітати його захисників. Під час першої зупинки відбулася церемонія на якій Зеленський вручив медалі кільком десяткам військових, у тому числі щонайменше одному американському добровольцю, який брав участь у визволенні міста. Наступною зупинкою був склад, переобладнаний у центр гуманітарної допомоги, завалений ящиками з рибними консервами, туалетним папером, олією та макаронами. Працівники займалися своїми справами, поки Зеленський оглядав центр. Водій навантажувача роздратувався, коли президентське оточення стало на його шляху й машина голосна засигналила, поки ми намагалися його обійти.

Не набагато пишнішим був прийом під час останньої зупинки в програмі — зустрічі з військовим командуванням у їхньому бункері, схованому під старим верстатним заводом. Вхід був через важкі металеві двері. Темним коридором зайшли у простір, щільно заставлений кількаярусними ліжками для солдатів і офіцерів. Один із них дрімав упродовж більшої частини нашого візиту, потім сів на ліжко, одягнув форму на підштаники і повернувся до роботи. Ніхто не стояв струнко чи салютував головнокомандувачу. В їдальні подавали обід у пластиковому посуді: рис із рагу, суп і вчорашній хліб. Того ранку українці помітили над Херсоном російський розвідувальний дрон, який кружляв над президентом. Він спостерігав за ним, а вони спостерігали за дроном. Українські спецслужби активно полюють на російських агентів. «Вони живуть серед нас, — сказав мені Зеленський. — У квартирах, у підвалах, серед цивільного населення і ми повинні їх викрити, бо ризик надто великий».

Zelensky in his private train carriage on the way back to Kyiv from the liberated city of Kherson. (Maxim Dondyuk for TIME)

Zelensky in his private train carriage on the way back to Kyiv from the liberated city of Kherson.

Maxim Dondyuk for TIME

Після обіду Зеленський перемістився в іншу частину бункера, де офіцери проводили військовий брифінг. Усіх попросили залишити телефони біля дверей конференц-залу. Всередині на стіну почепили найсвіжішу карту бойових дій, яка показувала розташування загарбників за двома перешкодами, які вони тепер планували використовувати як щити. Для наступу із заходу українцям потрібно перетнути Дніпро під можливим вогнем артилерії та кулеметів. Якщо наступати з півночі, то можна потрапити на найбільшу в Україні атомну електростанцію, яку росіяни захопили на початку березня. Реактори АЕС тепер опинилися на передовій, і Зеленський розуміє, що просування вперед тією територією може мати катастрофічні наслідки. Треба взяти до уваги, що росіяни могли би зробити з тими реакторами в разі відступу.

Такі питання для Зеленського — не новинка. Він бореться з ними місяцями, шукаючи способи структурувати свої думки навколо дилем, які колись його переобтяжували. «Колись у нього була ота ознака легкості», — сказав мені Олексій Арестович, один із військових радників. «Швидкі рухи, швидкі рішення, багато розмов, жартів. А тепер перед вами хтось на кшталт велетня», — каже він, примружуючи очі й, імітуючи, висуває плечі вперед. «Він утратив оту акторську якість і перетворився на боса».

Коли справа доходить до прийняття рішень на полі бою, то Зеленський зазвичай зосереджується на людських життях — скільки їх буде втрачено, якщо ми підемо цим шляхом? «Ми могли би увійти в Херсон раніше, більшою силою. Але ми розуміли, скільки людей загинуло би», — каже він. — Саме тому обрано іншу тактику, і слава Богу, вона спрацювала. Не думаю, що то був якийсь геніальний рух із нашого боку. Розум і мудрість перемогли над швидкістю і амбіціями».


Коли ми повернулися до потяга, то сонце вже майже сіло. Локомотив чекав на найближчій від нас станції. У звичайні дні — якщо будь-які дні під час війни можна вважати звичайними — Зеленський і його штаб вічно поспішають. Вони спілкуються між собою уривками інформації, звітами про стан справ і військовими брифінгами, перестрибуючи з одного пункту порядку денного на інший. Рутина сповільнюється, коли вони в дорозі. Потяг навмисно повзе на малій швидкості. У разі ракетного удару по одному з вагонів, інші вагони на такій швидкості зазнають менше ушкоджень та, мабуть, вціліє більше пасажирів. «Це дає нам можливість говорити спокійно», — каже Денис Монастирський, міністр внутрішніх справ, який супроводжував президента в деяких його поїздках. «Ми ділимося нашими особистими переживаннями, говоримо про наші родини, наших дітей».

Більшу частину цього року Зеленський жив окремо від дружини і двох дітей. Основною причиною була безпека; його присутність наражала б їх на ризик. Але він також вважає, що було б неправильно повертатися до попереднього життя, доки так багато українських родин залишаються розділеними війною. За кордоном живуть мільйони біженців з України, переважно жінки та діти, а чоловікам призовного віку заборонено залишати країну без спеціального дозволу, який в умовах воєнного стану не легко видати.

Top row: Stefania, 95, lives in a bomb shelter in the city of Chuhuiv; the remains of a destroyed Russian helicopter in the village of Malaya Rohan in May. Bottom: two friends, ages 10 and 11, establish a checkpoint near their damaged homes in the Kharkiv region; Volodymyr, 76, cooks in the courtyard of his home in the village of Vilkhivka. (Maxim Dondyuk)

Top row: Stefania, 95, lives in a bomb shelter in the city of Chuhuiv; the remains of a destroyed Russian helicopter in the village of Malaya Rohan in May. Bottom: two friends, ages 10 and 11, establish a checkpoint near their damaged homes in the Kharkiv region; Volodymyr, 76, cooks in the courtyard of his home in the village of Vilkhivka.

Maxim Dondyuk

Так чи так, Зеленський зараз бачиться з родиною набагато частіше, ніж у перші тижні війни. Під час останньої зустрічі його дев’ятирічний син Кирило здивував батька своєю обізнаністю у військовій справі. Зеленський, схоже, пишається новими зацікавленнями хлопця. «Він усе це вивчає. Він шукає в Інтернеті. Він розмовляє з охороною», — сказав мені президент. «Він фанат наших збройних сил, нашої армії і йому добре відомо, яка наша мета, що ми визволяємо, яку зброю маємо і чого нам бракує».

Коли потяг рушив у бік Києва, Зеленський запросив мене до свого особистого вагону для розмови. Жалюзі були закриті. Вузький диван стояв під стіною, а гора документів вкривала стіл для переговорів. Це було наше п’яте інтерв’ю відколи він вирішив балотуватися в президенти в 2019 році, й те рішення відображалося в його рисах. Тепер його обличчя виглядає вимученим, втомленим, з колами болю довкола очей.

Сидячи навпроти мене, Зеленський замовив каву, взяв книгу в м’якій обкладинці й погортав її. Вона була про життя Гітлера і Сталіна під час Другої світової війни, порівняльне дослідження двох тиранів, які мучили Україну найбільше. Зеленський ще не встиг її прочитати, але такі історичні та біографічні твори віддавна бере з собою в дорогу. Перш ніж балотуватися в президенти, Зеленський ознайомився з книгою про Лі Куан Ю, батька-засновника Сингапуру, чия жорстока війна з корупцією принесла йому популярність і повагу в Україні. Критики звинуватили Зеленського в прояві подібних авторитарних тенденцій, позбавленні влади олігархів і прагненні ув’язнити опонентів, яких він вважає зрадниками.

Після обрання президентом Зеленський читав про Вінстона Черчилля, історичну постать, з якою його найчастіше порівнюють протягом останніх місяців. Проте Зеленський відмежовується від такого припущення, що між ними ніби є щось спільне. «Люди різне говорять про нього», — сухо зауважив Зеленський, даючи зрозуміти, що він не захоплюється репутацією Черчилля як імперіаліста. Президент України волів би, щоби його асоціювали з іншими персонажами епохи Черчилля, як-от із письменником Джорджем Орвеллом, або з великим комедіантом, який висміював Гітлера під час Голокосту. «Я навів приклад Чарлі Чапліна, — сказав мені Зеленський у потязі, — бо той використовував інформаційну зброю під час Другої світової війни для боротьби з фашизмом. Розумієте, були такі митці, які допомогли суспільству, тому що в них було багато шанувальників, і їхній вплив часто був сильнішим за артилерію».


Коли потяг залишив район бойових дій і трохи пришвидшився, стало зрозуміло, що Зеленський шукає не лише перемоги на полі битви. Розірвати цикл пригноблення та трагедії, у який упродовж поколінь була загнана Україна, — ось чого він хоче досягти під час свого перебування на посаді. У дитинстві бабуся Зеленського розповідала про час, коли радянські військові прийшли конфісковувати продовольство, зібране в Україні, її величезні врожаї жита та пшениці, і все вивозили під охороною. То була частина спроби Кремля на початку 1930-х років змінити радянське суспільство, й такі дії призвели до катастрофічного голоду, знаного як Голодомор, який убив щонайменше три мільйони людей в Україні.

Ukrainians pass destroyed bridges on May 22 in the city of Chuhui. (Maxim Dondyuk)

Ukrainians pass destroyed bridges on May 22 in the city of Chuhui.

Maxim Dondyuk

A soldier takes cover during demining near Kharkiv. (Maxim Dondyuk)

A soldier takes cover during demining near Kharkiv.

Maxim Dondyuk

В радянських школах про цю тему не згадували, у тому числі в тих, де вчителювали обидві бабусі Зеленського. Одна викладала українську мову; інша — російську. Але вони все одно згадували історію голоду вдома. «Вони говорили про це дуже обережно, — каже він, — що це був такий період, коли держава забрала все, всю їжу». Про те, що така політика призвела до смерті мільйонів, в Україні почали широко щойно в 1990-х роках, коли Зеленський навчався в школі. «Ми дізналися про це, коли з’явився Інтернет, — каже він. — Світ став більш відкритим, і ми почали вивчати».

Вдома в Зеленського тема Голокосту обговорювалася значно відкритіше та частіше. Його батьки — євреї. Він розповів мені, що родина його матері пережила війну завдяки тому, що дехто з них евакуювався до Узбекистану напередодні німецької окупації України. Багато родичів Зеленського з боку батька були вбиті нацистами. Його дід по батькові, артилерист радянської армії, втратив батьків і трьох братів під час Голокосту. «Ці трагедії йшла одна за одною: спочатку Голодомор, а тоді Друга світова війна, — каже Зеленський. — Один жахливий удар за іншим».

Я поцікавився, чи така історія якимось чином загартувала Україну як націю та посприяла її рішучості в теперішній війні. У відповідь я отримав пронизливий погляд. «Хтось скаже, що це нас загартувало. Але я вважаю, що це позбавило України багатьох можливостей для розвитку, — сказав Зеленський. — Це був удар за ударом, найважчі. Як це нас загартовує? Люди ледве вижили. Голод зламав їх. Зламав їхню психіку, і це, звичайно, залишає слід».

Тепер настала черга його покоління зіткнутися з ударами чужоземного загарбника. Уже не Сталін і Гітлер, а Путін намагається зламати їхню волю, позбавивши їх тепла та світла, знищивши їхню здатність збирати урожай чи думати про щось ще, крім виживання взимку. Наступне покоління українців, як-от син Зеленського, вивчає інструменти війни замість планів про добробут. Цю модель президент намагається переламати і його план спирається не лише на зброю.

A car passes an abandoned Russian military vehicle in Izyum. (Maxim Dondyuk)

A car passes an abandoned Russian military vehicle in Izyum.

Maxim Dondyuk

«Я не хочу порівнювати кількість танків та армії», — каже він. Росія – ядерна наддержава. Скільки би разів їхні війська не були б вимушені відступати з українських міст, вони можуть перегрупуватися і спробувати ще раз. «Ми маємо справу з потужною державою, яка патологічно не хоче відпустити Україну, — сказав мені Зеленський. — Для них демократія та свобода України — це питання власного виживання». Єдиний спосіб перемогти такого ворога (не просто добитися тимчасового перемир’я, а здобути перемогу у війні) — це переконати решту вільного світу потягнути Україну в інший бік, до суверенності, незалежності й миру. Втрата свободи однієї нації, стверджує він, роз’їдає свободу в усіх інших. «Якщо вони нас знищать, — сказав він мені сонце на вашому небі потьмяніє».

Коли ми повернулися до Києва, була майже північ. Колона президента зупинилася біля щілини в бетонній стіні, за якою чекала ще одна колона машин, щоб відвезти до офісу. Перед світанком Зеленський мав виступати на саміті на Балі, де війна в Україні була головною темою порядку денного. Незважаючи на роль, яку Росія відіграє в G-20, її представники зазнали остракізму з боку багатьох колег на Балі, а її міністр закордонних справ, Сєрґей Лавров, вирішив раніше повернутися додому. «Росіяни повинні зрозуміти, — сказав мені Зеленський, — їм не буде прощення. Їх не приймуть у світі».

Незадовго до третьої ночі Зеленський зайняв своє місце в Ситуативній кімнаті на другому поверсі президентського офісу. На стіні позаду нього висів золотий тризуб, державний символ України. Коли камери увімкнулися, він був одягнений у звичайну оливково-зелену футболку. «Вітання більшості у світі, яка з нами», — сказав він.

Zelensky greets the crowd during his visit to the liberated city of Kherson on Nov. 14. (Maxim Dondyuk for TIME)

Zelensky greets the crowd during his visit to the liberated city of Kherson on Nov. 14.

Maxim Dondyuk for TIME

Битва за визволення Херсона закінчилася, оголосив він, і це нагадувало про великі військові перемоги, як-от висадка союзників у Нормандії в День Д, який переломив хід Другої світової війни. «Вона ще не була крапкою в боротьбі проти зла, але вже визначила увесь подальший перебіг подій. Саме це ми відчуваємо зараз. Зараз, коли Херсон вільний».

Та його бачення перемоги тепер виходить за рамки визволення території. У нашому інтерв’ю дорогою з Херсона Зеленський наголосив, що цьогорічне вторгнення — це лише найостанніша спроба Росії підкорити Україну за останнє століття. Його намір — зробити це вторгнення останнім, навіть якщо доведеться витратити більше часу й зазнати жертв. Ще надто рано говорити про досягнення цієї мети, сказав мені Зеленський. «Пізніше нас судитимуть, каже він. — Я ще не зробив цього великого, важливого вчинку для нашої країни. Ще ні». —за участі Леслі Дікстейн і Сіммоне Шах

Переклав Остап Кінь/Translated by Ostap Kin

More Must-Reads From TIME


Contact us at letters@time.com.



Source link